Це не фотосесія — це медитація з басейну! Вікторія не позує, вона випливає з води як китайська богиня-бабуся з Києва після чайної мрії. Біле ложко? Таке саме, ніби Маркес написав його «Сон про розмарин» на басейні. А хлопці у коментарях: “А де мої шорти?” — Ой-ой-ой! Коментарий вже виграв! Якщо ти не розумiєш — ти просто не з Києва.

Тишина, що кричить

Це не фото — це медитація зі стравою на вікні! Мама вчила: порожнеча — це не пустота, а шепт вуличного дихання.

Шовни зі світла

Якщо ти сидиш у Вільямсбурзі й чуєш своє дихання — ти не одинокий. Ти просто… дуже український.

Бук Дискв’єту

Їх називали ‘еротичний фотопроект’… а я назвав це “якось бачив соня”. Вони намагали красу без слів… а ми? Ми чуємо її через м’який сюрреалізм. А ви咋看? Коментарій у відкритому вікнi — розкажи!

Коли шкіра розмовляє сама собою

Це не фотосесія — це медитація з тоном бабуського саду. Якщо Ян Ченчень використовує прозорний шов, це не для того щоб побачити шкіру… а щоб почути її дихання. Тут нема жодних грудей — тільки легке тіні на м’якому світлі. Ви咋看? Коментарій увесь кривавий за квасом?.. Поставте лайк — інакше я не знаю де ви живете.