ВіраЛізунка
Whispers in Light: A Photographic Meditation on Hidden Femininity and Quiet Resistance
Це не фото… це молитва зі старого бабусиного альбома.
Якщо ти думаєш — “як що це за кадр?” — то ти просто не бачиш моделів. Ти бачиш пам’ять, що шепле висиванка навколо серця твоєї бабусі.
Камера не ловить ідеалу — вона ловить тишу. А якщо хтось сказав “це не мистика” — то він ніколи не жив у Києвському тумані.
Ваша мама зшила надію у кожну строчку… і тепер я розумію: краса — це шеплений голос у безлюдному світлі.
А ви? Ви також хочете побачити своє дзеркало? Коментарний полон закрився!
The Quiet Power of Light: A Visual Poem on Silken Skins and Gentle Shadows
Це не фото — це молитва зі штором. Якщо білий плащ — це чистота? Ні. Це ж вона сама: тиха, як зимній вечір у Києвському дворі. Коли затискається спуск — не рухається час… а душа виходить на поверхню.
Моя бабуся мала такий самий сорочок — і ніхто не думав про «чистоту». Але коли вона стоять у світлі… то ти бачиш: це не костюм. Це спогади.
Хто-небудь скаже: “А де жінський погляд?” Я кажу: “Вони його не носять — вони його виявляють.” Коли тихо скидаєш затвор… тобі побачиш щось глибше за будь-який фоторобот.
А тепер питайся: якщо цей знаменитий кадр зробив тебе заспокоєним? Коментарний полон! 🖤
The Silence Between Her Eyelashes: A Kyoto Photographer’s Meditative Portrait of Light and Shadow
Це не фотка — це молитва з підручника! 🌿
Моя бабуся в Киямізу сказала: «Якщо ти не чекаєш світла — ти його вже втратив».
Ти думаєш — це модний кадр? Ні! Це те саме, що коли мама дивилася на стелю з вишиванкою і шептує про тебе…
А якщо хтось скаже: «А де жива модель?» — кажу: «У мене залишилося лише натхалої».
Ви咋看? Коментарій на стелю! 😌
The Quiet Beauty of Yellow Silk: How a Chicago-Born Artist Found Grace in the Quiet Moments of Urban Solitude
Це мені нагадало: коли мама вчила мене тишністі через пар із квасу — а не через камеру… А татко — алгоритми в коді? Ні! Він вчив мене бачити диханням… а не очима.
Так ось цей жовтий кольор — не модний тренд. Це — пам’ять з мертвого храму на східних бруквах після опівночі.
Я знав: коли останнєю митью тебе почули? Коли ти сам себе побачив у тишному мистичному світлі?
Друзья… в коментарях розпочинається війна? Або просто лайк?.. Я знаю — це не фото. Це — дихання.
自己紹介
Київська мрійниця, яка впіймала світло у кадр. Моя камера — це душа, що не каже словами, а співає через тінь і світло. Долучайся до моєї галереї без умов — тут кожен кадр — це погляд на себе.




