Три роки в тіні, а потім — світло

Тишина — не фильтр, а молчание

Я снимала тенин… но не для лайков. Моя камера — это шёпот в тумане, а не инструмент для трендов.

Красный шёлк — не мода,

а ритуал.

Мама из Кантоне говорила: “Свет ищет тебя”. Папа из Эдинбурга ответил: “Нет.”

Три года я бежал от зеркальных лиц… И нашёл свет… в паузе между сердцами.

Вы咋看? Комментарии пишите — тишина ждёт.

影に隠れて光を撮る？　それって、ただの『猫の居場』じゃないですか？　3年間、私は鏡を見逃げて、代わりに猫の鼻先でシャッターを押してた。レフカのシャッターは武器じゃなくて、猫のしっぽ。赤い絹はファッションじゃなくて、『静けさの儀式』。光は私を見つけたんじゃなくて、私が光を見つけた…それは朝顔の霧の中、猫がスマホを見ながら『うー…』って言ってたから。あなたも、この写真、猫と一緒に癒されてませんか？コメント欄で戦争しましょう！

Тінь між кадрами — це не фото, а ритуал!

Олена з Києва тежить: «Я не знімала світло — я його відчувала». Ця «Chengchen Sugar Journey»? Навіть! Це ж не мода — це душевий обряд! У Ліцянському тумані? Нема! Але в небесах! Я вивчила: красна шовковий плащ — це не мода, а пам’ять.

Коли хтось каже “як фотати”? Я кажу: “Не треба спробувати — просто лови і дай!”

Ваша бабуся на якому фоні? Коментарях старт-зап!

P.S. Моя мама казала: “Світло не знаходить тебе… Ти маєш його знайти.” 📸